Осінь стала інтенсивною порою обговорення податкових проблем України. Рідко можна зустріти людину в країні і в світі, яка б позитивно оцінила існуючу в Україні податкову систему. За легкістю сплати податків країна займає 152-ге місце серед 155 країн. Це національна катастрофа, яка потребує вживання екстраординарних заходів.

Держава забирає у бізнесу до 49% доданої ним вартості. В середньому до 62% індивідуальних доходів працюючих громадян дістається бюджету і пенсійному фонду. Сукупне податкове навантаження на економіку сьогодні складає 49% ВВП. З урахуванням усіх чинників вона досягає (комерційні організації і домашні господарства) в 2005 р. 83,5% ВВП (49,0+20,2+14,3). Для порівняння монголи в рамках свого ярма знімали з наших предків у 4-4,5 разів менше податків.

Потрібен катарсис усієї системи

Українська влада розуміє, що без глибокої податкової реформи мріяти про конкурентну економіку, розкріпачення підприємництва і реалізацію ефективних соціальних програм не можна. Тому відрадно, що у вересні 2005 р. Робоча Група (РГ) (у її склад входять 14 чоловік, серед яких В. Лановий, О.Пасхавер, О.Рогозинський та інші відомі українські економісти) представила Секретаріату Президента України Концепцію реформування податкової системи. Важливо, щоб сам Президент В.Ющенко розумів необхідність такої реформи і формував на неї попит.

Лікувати хворобу можна лише тоді, коли розумієш, що хворий. Хотілося б думати, що цей етап Україна вже пройшла. Робоча Група - це звичайно не Мінфін, тим паче не уряд. Пропозиції незалежних економістів зустрічають сильний опір в економічних міністерствах і відомствах. Боротьба за нову податкову систему тільки починається. Тому дуже важливо оцінити як поточний стан, так і пропозиції зі створення нової податкової системи.

РГ справедливо оцінює стан податкової системи як критичний. Її характерними рисами є "непрозорість, суперечність, наявність складних для розуміння норм". Через це "українська економіка позбувається можливості розвитку; підривається конкурентоспроможність країни в порівнянні з іншими державами". Основні недоліки податкової системи - це надмірно високі податки, несправедливість при розрахунку податкового навантаження, спотворення урядовцями норм податкового законодавства і корумпованість. Податкова система України змінюється частіше, ніж настрій примхливої жінки з порваними колготками в погану погоду. Станом на 01.07.2005 до Закону України "Про податок на прибуток підприємств" вносилися поправки майже 100 разів, до Закону "Про податок на додану вартість" (прийнятий 03.04.1997) - 112 разів, до Декрету про Державну митницю (від 21.01.1993) - 48 разів.

Українці вистраждали право на податковий бунт

Податкові органи ставляться до платників податків не як до партнерів, а як до ганебних васалів, які зобов'язані сплачувати дань їм особисто. Навіть для пенсіонерів і соціально незахищених груп податкове навантаження складає 47,5% від їх доходу (14,5% ВВП). Забирати у бідних половину їх доходу, щоб нібито роздати бідним назад? Абсурдність і аморальність такої системи не викликають сумнівів. Тому дії комерційних організацій і громадян по втечі від податків цілком виправдані. У середньовічній Європі громадяни мали право повстати проти правителів, які обкладали їх дуже високими податками. Тоді йшлося про податкове навантаження близько 20%. Отже, терплячість українців до національних фіскальних органів сьогодні викликає захоплення.

Від підприємств, які не мають пільг і преференцій, держава вимагає для себе від 56 до 120% доданої ними вартості. Навіть від малого і середнього бізнесу, якому, за переконаннями влади, у нас створені сприятливі умови, вимагається сплатити до бюджету 56-58% доданої ними вартості. У такій ситуації втеча капіталу за кордон, контрабанда і переведення економічної активності в сіру сферу є єдиними способами виживання.

Нерівномірність оподаткування - це наслідок адміністративного регулювання економіки і спроб вгадати пріоритетні сектори розвитку. Різниця в податковому навантаженні між галузями і різними територіальними одиницями варіює від 12 до 150% доданої вартості. За оцінкою Світового банку, вартість пільг становить близько 12% ВВП.

Коли держава хоче зняти з підприємства три податкові шкури, вона навряд чи одержує одну. При надзвичайно високому податковому навантаженні фактично податкові надходження консолідованого бюджету (включаючи соціальні фонди) плануються в 2005 р. на рівні 163 млрд. грн, або 40% ВВП. Для порівняння в 2002 р. вони склали 38,8% ВВП країни. Таким чином, різниця між податковими вимогами уряду згідно з законом і реальністю складає, на думку РГ, приблизно 187 млрд. гривень (83,5% - 40% = 43,5% ВВП). Обсяг податкових пільг і преференцій складає приблизно 9,5% ВВП (розрахунок РГ), а несплата податків - 34% ВВП. Непрямі податки складають приблизно 3/4 від усіх податкових платежів. Саме вони є основною причиною головного болю українців.

Учасники РГ справедливо зазначають, що історично бідна країна зобов'язана мати набагато менше навантаження, щоб максимально швидко подолати прірву між бідними і багатими. Так у другій половині XIX століття максимальні податки з доходу у Франції не повинні були перевищувати 12-14, в бідних країнах того часу - 6-7%. Південна Корея, Японія і Тайвань починали шлях "из грязи в князи" при сукупному податковому навантаженні 10-15% ВВП.

Окрім усіх вищеперелічених проблем податкова система України дуже складна в адмініструванні. У країні існує 26 загальнонаціональних і 14 видів місцевих податків і зборів. Середнє підприємство сплачує 9-12 видів податків і зборів. На виконання податкових зобов'язань перед державою в Україні треба витратити 2185 годин на рік, тобто 91 день. Вдумайтесь лишень: три місяці треба витратити тільки на те, щоб задовольнити цікавість податківців. Витрати на оплату дрібних податків навіть без урахування витрат упущеної вигоди перевищують суми, що надходять до бюджету від цих податків.

Суть пропонованої реформи

Під аналізом поточного стану податкової системи України, наданим Робочою Групою, можна підписатися. А ось із запропонованою Концепцією реформування податкової системи можна і потрібно сперечатися. Відразу скажемо, що запропонована податкова система набагато краща за існуючу. Більш того, вона навіть краща за більшість податкових систем, які функціонують у країнах Європейського Союзу. Її фундаментальна вада полягає у тому, що вона залишилася рамковою, скопійованою у переважній більшості з європейської. Адже за нею повинні жити і працювати українські, а не єесовські громадяни і комерційні організації.

Існуюча в ЄС податкова система пригнічує економічне зростання. Євросоюз відстає за конкурентоспроможністю від США і Японії. Йому на п'яти наступають країни Східної Азії. Тому грубою помилкою було б збереження основних елементів європейської податкової системи для України на найближчі 15-20 років, поки відбуватиметься процес становлення сучасного відкритого ринку і зростання конкурентоспроможності країни. Що ж пропонує Робоча Група?

Концепція РГ заснована на поступовому зниженні ставок основних загальнонаціональних податків до оптимального, з їхньої точки зору, рівня. Податок на прибуток пропонується знизити з 25% сьогодні до 10%, починаючи з 2011 року. ПДВ планується знизити з 20% сьогодні до 12% у 2012 році. Податок на дохід фізичних осіб планується знизити з 15% сьогодні до 12% з 2009 року. Причому замість плоского податку 15% сьогодні пропонується знову перейти на прогресивну шкалу (10-12-15% у 2009 р.). Єдиний соціальний податок пропонується знизити з 37% сьогодні до 25% у 2013 році.

На думку авторів, за 7 років реформи податкове навантаження на комерційні організації може зменшитися до 28-28,5% від створеної ними доданої вартості. Податкове навантаження на працюючих громадян буде на рівні 40% від суми доходу. Частка доходів консолідованого бюджету до ВВП скоротиться до 40-41% ВВП. Частка тіньових доходів підприємств, яка не оподатковується сьогодні, зменшиться з 52 у 2005 р. до 18,5% у 2013 році.

Автори пропонують скоротити загальну кількість податків і зборів до 20-25, зокрема місцевих - до 10. Як то кажуть, хід думки мені подобається, але чому треба залишати цілих 25 податків? Цілком розумна пропозиція реформувати бухгалтерський облік і адаптувати його до міжнародних норм у розумінні лібералізації нормування витрат, переходу на вільну амортизаційну політику і забезпечення прозорості фінансових потоків.

Ще одна пропозиція - збільшення децентралізації збору і використання податків. Це означає збільшення ролі регіональних і місцевих бюджетів. Автори пропонують перейти на нульову ставку податків для суб'єктів сфери соціально-культурних послуг, послуг наукових, цивільних і політичних організацій, застосування нульової або пільгової ставки ПДВ при інвестиціях, купівлі товарів соціального призначення, виробництві с/х продукції.

У результаті податкової реформи темпи зростання ВВП у 2008-2009 рр. складуть 9% ВВП, у 2010-2011 рр. - 12%, в 2013 р. - 2014 рр. - 13-14% ВВП. Таким чином, за сім років реальний ВВП країни може збільшитися в 2,3 рази. Номінальний ВВП до 2013 р. досягне приблизно 1500 млрд. гривень, або близько $6200-6500 на душу населення. Видно ознаки економетричного моделювання. Добра зарядка для розуму, але дуже слабкий прогнозний інструмент. Тому прогнозувати зростання ВВП на 7 років вперед з точністю до десятих часток відсотка - це швидше ознаки соціалістичного планування.

Напіврішення, напівзаходи, напівреформи

Головний недолік Концепції РГ - ігнорування надмірно високих витрат на податкове адміністрування. Залишаються ті самі основні податки, від яких реальний сектор має головний біль. Податок на додану вартість в інституційно слабкому середовищі завжди породжує проблеми. Цей винахід французьких соціалістів дуже подобається урядовцям і податківцям (вони можуть безліч разів вносити зміни до порядку його сплати, видавати пільги і т.д.). Полюбляють його люди, які за допомогою ПДВ можуть виманювати гроші з бюджету або користуватися пільгами при ввезенні товарів. Якщо ПДВ залишається, якщо уряд збереже за собою право вводити пільгові ставки і роздавати преференції під різні види діяльності або товари, то, за великим рахунком, податкова система збереже свою реакційність, непередбачуваність і шкідливість.

Ще більше нарікань з приводу податку на прибуток підприємств. Користі з нього в плані наповнення бюджету не дуже багато. При цьому цей податок є джерелом інтенсивної писанини і суб'єктивного нормування виробничої і торгової діяльності комерційних підприємств. Якщо лібералізувати механізм формування витрат і амортизаційну політику, то податкові надходження по даному податку скоротяться до мінімуму. В його існуванні немає жодного сенсу.

Викликає здивування відмова від плоскої ставки прибуткового податку на громадян. Якщо члени РГ вважають дану ставку дуже високою, то логічно було б запропонувати її зниження до, скажімо, 10%. Але ж ні, автори пропонують повернутися до прогресивної шкали, тобто до різкого зростання адміністративних витрат на сплату даного податку.

Правильний захід - зниження єдиного соціального податку - закінчився дуже високою ставкою 25%. Звичайно, певна частина бізнесу відмовиться від конвертів, але багато хто все одно вважатиме даний рівень дуже високим.

Теза про децентралізацію податкового навантаження і бюджетних витрат також політично приваблива. Її реалізація припускає наявність високопрофесійної, прозорої, відповідальної і чесної бюрократії. Звичайно, гроші треба витрачати на соціальні програми місцевого значення, але децентралізація збору податків загрожує перетворити Україну на мережу питомих князівств. Навряд чи в Україні знайдеться 20-30 тисяч прихильників вільного ринку, тим паче готових працювати на державу. Чималою проблемою є місцеві податки і збори. Тут теж свавілля урядовців може досягати збочених форм. Тому в ідеалі централізована система збору податків повинна йти в парі з децентралізованим порядком бюджетних витрат.

Податкова система є лише одним боком медалі. Другий - бюджет, тобто як зібрані гроші витрачатимуться. Вирішення цього питання упирається у функції держави, її місце в економіці. Цього найважливішого аспекту взагалі немає в Концепції РГ. Запропоноване ними сукупне податкове навантаження в 40-41% ВВП - це дуже тяжкий тягар для інституційно слабкої економіки. Це свідчення її сильної соціалізації. Якщо вже починати податкову реформу в Україні, то починати її потрібно не з напівзаходів, проміжних рішень і перехідних положень, а з системної, послідовно ліберальної бюджетно-податкової реформи.

Не забуватимемо гіркий досвід російських реформаторів. Під прапором ліберальних реформ вони створили таку бюджетно-податкову систему в Росії, яка була ефективна тільки в одному - в блокуванні підприємницької ініціативи і перерозподілі коштів у кишені олігархів. Похвальне бажання Робочої Групи привернути увагу громадськості і президента до податкової реформи, але, шановні колеги, давайте будемо послідовними реалістами в наших пропозиціях. Україна - це не законопокірна Німеччина чи Франція.

Ярослав РОМАНЧУК
Газета.UA